sbks: (глубокая чеканка)
Originally posted by [livejournal.com profile] petrovich_ua at Похід на Дикий Схід. Як я не став добровольцем
Цього тижня я мав бути в батальйоні територіальної оборони «Айдар» при Міністерстві оборони України. Замість цього пишу цей блог в Сумах.

Спробую максимально беземоційно описати наші пригоди.

Близько десятка молодих хлопців-добровольців з Чорного Комітету зібралися поїхати в батальйон «Айдар». Особисто я їхав, щоб отримати основи військової підготовки та по мірі своїх можливостей допомогти батальйону. Когось з чоркомівців я добре знав раніше, з більшістю ж познайомився на Майдані під час подій на Грушевського. В батальйоні уже служать їх знайомі-майданівці, тому наш візит був узгоджений. Ми зібрали речі для себе, затарилися згущиком, сигаретами, бронежилетами для бійців «Айдару» і поїхали до Харкова. Звідти рейсовим автобусом виїхали до Старобельська, де нас мала забрати військова техніка батальйону.

Коли за с. Кучерівка ми побачили блок-пост з українськими прапорами, то були навіть трішки раді. Цікаво, як же відбувається контроль на території, наближеній до АТО? Чи не прошмигне сепаратист через український блок-пост?

Зустріли нас люди зі зброєю з синьо-жовтими стрічками. Дехто з них мав шеврони давно розформованого «Беркуту». Це трішки насторожило. Хоча може це ж «наш» «Беркут», перевихований… Коли у нас перевірили документи, це було не дивно. Не дивно, коли попросили показати речі. Навіть коли нас поклали на землю і націлили автомати, побачивши в рюкзаку чиїсь розтоптані берци, особисто я поставився до цього з розумінням – підвищені заходи безпеки як не як. Плюючись від піску, ми все ж пояснили хто ми і куди їдемо. Хвилин через 20 телефоном надійшло підтвердження від комбата «Айдару», що ми дійсно добровольці і їдемо в батальйон.І тут все тільки почалося )
sbks: (9)
Originally posted by [livejournal.com profile] k_l_u_s_h_a at Я НЕ ХОЧУ ДРУЖИТЬ С ТАКОЙ СТРАНОЙ, КАК РОССИЯ !!!


Агрессия СССР и России против других государств:
Украина 1918
Польша 1920
Китай 1929
Япония 1938
Польша 1939
Финляндия 1939
Япония 1945
Китай 1946
Северная Корея 1950
Китай 1950
Венгрия 1956
Лаос 1960
Вьетнам 1961
Алжир 1962
Египет (Объединенная Арабская Республика) 1962
Йемен 1962
Сирия 1967
Чехословакия 1968
Китая 1969
Камбоджа 1970
Бангладеш 1972
Анголе 1975
Эфиопия 1977
Ливане 1982
Афганистан 1979
Азербайджан 1988
Грузия 1991
Приднестровье 1992
Грузия 1992
Таджикистан 1992
Южная Осетия и Ингушетия 1992
Чечня 1994
Дагестан 1994
Чечня 1999
Дагестан 1999
Грузия 2008
Украина 2014

на фото Грузия 2008...

Я не хочу дружить с такой страной, как Россия!!!

Time

Dec. 8th, 2013 01:03 am
sbks: (глубокая чеканка)
Так, завтра треба йти.
Збираймось усі, друзі. Ми маємо їх вимести звідси.
12:00, Майдан.
Краще вийти із запасом, транспорт крім метро буде стояти
sbks: (в пальто)
Вебмани, яндексмани, гуглмани,
какая разница куда я по собственной иннициативе отпрвлю уже обналоженные ворами деньги?
sbks: (дістали)
Originally posted by [livejournal.com profile] endryx at Да, смерть!
 

Свобода не прийшла у будівлю парламенту займатися парламентаризмом. Вона прийшла туди на громадянську війну.
І вона стовідсотково має рацію у цьому, бо давно вже немає ніякого парламенту. Парламент – це правила, правила – їх можна встановити, лине перемігши. Перемогти можна лише усвідомивши реальність війни.
***
Проти нас зараз іде громадянська війна. Партизанська.
Ви бачили тріумф у очах нічних київських бандитів? Не тих, котрі рядові бійці, а їх змовників, що забирають вулиці, місто, країну – б’ючи та калічачи людей? Таке важко забути.
Сто разів бувало так, коли після всіляких судів, засідань різних рад і комісій, громадських слухань нас на вулиці зупиняла шеренга нанятих "спортсменів", котрі забирали у нас наші сквери, парки, історичний спадок.
До і після цього моменту нам посилено пропонували судитися, збирати підписи, звертатися зі зверненнями і просити прохання – словом, діяти по правилах "миру".
Але у вирішальний момент ми стикалися з насиллям. З "спортсменами" і "міліцією", "міліцією" і "спортсменами". Насилля перемагало, і очі бандитів світилися тріумфом.
І я безпомилково пізнав цей тріумф у очах Чечетова, котрий казав про "развєлі, как котят".
Тому ніякого миру вже немає, є лише війна.
***
Довго приховувати війну неможливо. Рано чи пізно прийдуть радикали і скажуть: ті, хто кажуть про благопристойність та ненасильство, вже не мають рації. Бо надто гарно бандити-регіонали навчились користуватися благопристойністю та ненасильством своїх опонентів.
Радикали скажуть: ми маємо переглянути нашу мораль та нашу етику.
Мораль мирного часу має відійти - "не можна битися під час фальшувань у Раді, це ж так не по-парламентському", "не можна руйнувати паркан біля Адміністрації президента та шлагбауми біля Кабміну, це ж вандалізм", "не можна самовільно вивозити евакуатором протиправно припарковані майбахи з-під верховної ради, це ж незаконно".
Має прийти мораль воєнного часу - "не можна добивати поранених", "не можна катувати полонених".
Фронт змін, Блок Кличка, Батьківщина – всі вони, за багаторічною інерцією кабінетів та сесійних зал, живуть у стані миру. Тому, коли ми, люди з реального світу, з ними говоримо, ми відчуваємо брак розуміння. Ми, котрі прийшли з війни, погано розуміємо цих штабних функціонерів.
Ми, люди реального світу, люди війни, для них чужі.
***
Радикали, приносять з вулиці дух нічного поєдинку – блискавичного, безкомпромісного і жорстокого. Вночі немає ні правил, ні спортивного благородства; до ранку про правила краще забути. До ранку є лише одне благородство – вижити.
Раніше цю темну істину монопольно розуміла сіра зграя регіоналів, цим пишалася і вважала своєю перевагою над конкурентами, котрі змушені апелювати до всіляких там "цінностей".
Але – зграя запливла салом, забула ті свої перші ночі грабунків, нагребла надто багато. З багатством приходить зрадницький страх, страх померти. Колишній гоп-стопщик зараз боїться літати вертольотами.
Посил війни страшний для тих, хто зараз при владі. Вони звикли жити, примушуючи нас гратися у "державу" і "право", самими же діючи лише підкупом і силою. Коли усі українці відчують нутром, що вирішують лише підкуп і сила – вони зрозуміють істину, що зараз іде війна. І це буде страшним днем для тих, хто зараз при владі.
Свободівцям, особливо середній та нижній ланці, важко знайти собі місце у країні з напів-державою і напів-правом. Але вони чудово знають своє місце на війні, де є лише свої та вороги.
На війні немає ніяких державних інституцій, що владарюють над суперниками. Є лише будівлі, поки що зайняті ворогами. І поки у цих будівлях вороги намагаються імітувати "кабінет міністрів", "прокуратуру", "податкову інспекцію", "міліцію".
Війна – проста і природна відповідь.
***
Сірість, котра зараз при владі, послідовно руйнували "державу" і "право". Залишки держави і права доїв Янукович і його партія під час конституційного перевороту у 2010-му.
За сформульованим покійними Стругацькими законом, на зміну сірим завжди приходять чорні.
Так, країна може навіть знайти свою смерть у цій війні. Але велика частина українців готова вже сказати "Так, смерть!", бо жити з такого миру вже немає сил.

Ігор Луценко, ГІ "Збережи Старий Київ"
sbks: (глубокая чеканка)
Хмельниччина, Ядуха, жінка, син, донька, TVi, "Знак оклику".
Дуже вас прошу, зверніть увагу на покидьків.
sbks: (язик)
Есть одна простая вещь: если ПР не провалят на выборах, то этому народу это руководство подходит. Дальше уже вопрос личный: подходит ли Вам жить "в этом во всем". Опять же, каждый, конечно, решает для себя.

[livejournal.com profile] atytarenko

Добавлю от себя: неважно как Вы будете это делать, сидеть, лежать, участвовать, не участвовать, писать красивые посты, уйти из сети вообще, агитировать, посылать всех нафик на кухне или в СМИ, все будет так:
если ПР не провалят на выборах, то этому народу это руководство подходит

Возможно у кого-то проблемы с самолюбием, у кого-то с самоидентификацией, кто-то хочет сам сделать карьеру на политике, кому-то на все наплевать, всё будет независимо от этой дурни:
если ПР не провалят на выборах, то этому народу это руководство подходит

Многие сегодня делают вид, что "не в теме", ездят по красивым местам мира, собирают коллекцию слоников, марок, фотографий красивого интерьера, кошек, экзотических блюд и формул спасения от потепления, все они (и мы) знаем, для этого не надо заканчивать институт международных отношений, и вообще ПТУ, мы все отдаем себе отчет в том, что:
если ПР не провалят на выборах, то этому народу это руководство подходит
sbks: (глубокая чеканка)
Список полеглих
Фото учасників бою під Крутами
ФАКТИЧНІ ВТРАТИ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬК ПІД КРУТАМИ

Студентська сотня:
забитих у бою — 10-12;
розстріляних та замордованих — 29;
поранених — 30-35;
полонених — 7.

Разом: 76-83 вбитих і поранених студентів та гімназистів.

1-ша Українська військова школа:

забитих — 8-10;

поранених — 25-30.

Разом: 33-40 вбитих та поранених юнаків.

Втрати куреня Смерті та вільних козаків невідомі.

З числа загиблих та розстріляних відомі прізвища лише 20. Це:

— 7 студентів Українського Народного університету (Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сірик, Омельченко (сотник));

— 6 студентів Київського університету Св. Володимира (Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андріїв);

— 7 гімназистів 2-ї Кирило-Мефодіївської гімназії (Андрій Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григір Пінський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу)).

До полону потрапило 36 старшин, студентів та гімназистів:

— 6 поранених із числа вояків Студентської сотні та 1 гімназист, що виявився сином машиніста, який возив членів українського радянського народного секретаріату, було відправлено на лікування до Харкова (всі вони вижили);

— 27 полонених студентів та гімназистів, включаючи сотника Омельченка, було трохи згодом розстріляно прямо на ст. Крути;

— 2 старшин (один з них — прапорщик Павло Кольченко, інший, можливо - прапорщик Костянтин Велігорський) були як трофеї забрані червоногвардійцями та матросами, замучені, а їхні понівечені тіла викинуті на залізничному перегоні в районі Ніжина. Рештки П. Кольченка було знайдено у березні 1918 р. та перепоховано разом з тілами 27 розстріляних на Аскольдовій могилі у Києві. Рештки К. Велігорського було віднайдено значно пізніше.

Тинченко Ярослав. Українські збройні сили березень 1917 р. – листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії): наукове видання. – К.: Темпора, 2009. – С. 85-86.


Пам’ятай про Крути
sbks: (Default)
Что же сегодня за день за такой, мерзость одна. Дайте, Боги, дотянуть до вечера.
Год тоже тяжелый. Постараюсь выдержать и не стать занудой.

Profile

sbks: (Default)
sbks

June 2014

S M T W T F S
12 3 4 5 67
8 9 1011 121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 23rd, 2017 08:36 am
Powered by Dreamwidth Studios